13-річна Евеліна Бульбук навчається у 8 класі Годилівського НВК, а на дозвіллі школярка вчиться шити, багато читає та опановує англійську
Часто-густо дорослі думають, що у них безліч справ і вони дуже зайняті, але насправді школярі інколи не мають часу, щоб передихнути від навчального процесу, свого хобі та виконання домашніх обов’язків. Чим сьогодні живе юне покоління чернівчан – розпитуємо в однієї з його представниць – Евеліни.
– Цього тижня школярі вийшли з карантину: які, на твою думку, Евеліно, є плюси і мінуси живого та дистанційного навчання?
– З одного боку мені ліпше дистанційно навчатися, тому що тоді уроки завершуються значно раніше, ти можеш собі спланувати день і все встигнути. До прикладу, на карантині уроки завершувалися максимум о 12:30 і до вечора я могла покататися на санках, виконати домашнє завдання, зайнятися шиттям і зробити хатні справи. А зараз – поки повернешся зі школи і виконаєш купу домашніх завдань, то вже й день пролетів.
Але, звичайно, у навчанні наживо також є плюси. Адже можу зустрітися і поспілкуватися зі своїми однокласниками. Також ліпше розумієш матеріал, бо дистанційне навчання дається важче.
– Яким заняттям найчастіше присвячуєш вільний час?
– На дозвіллі люблю читати книги, здебільшого – зарубіжну фантастику. Також охоче вивчаю англійську. Інколи у мене нема настрою займатися іноземною, але розумію, що в майбутньому вона мені стане у пригоді, тому стараюся не лінуватися і присвячувати їй час щодня. Окрім того, не забуваю про своє хобі – рукоділля. Мої вироби виготовлено з різних матеріалів: з вати, тканини, солоного тіста, з природних матеріалів (гілочки, листочки) тощо. І також через те, що люблю творити своїми руками, я ще й люблю рослин, адже ми даємо їм життя, коли вирощуємо та доглядаємо. Я дуже люблю своє хобі, хоч і бувають невдачі.
– Розкажи, будь ласка, детальніше про своє захоплення мистецтвом ручної роботи, з чого все розпочалося?
– У мене у школі одна з улюблених вчительок – Людмила Василівна. Колись, у 5-6 класі, її заняття з трудового навчання мені не дуже подобалися, бо вони забирали багато часу, я не все встигала. Але у 7 класі ми розпочали вивчати ази плетення і мені цей процес дуже сподобався. Тоді я і декілька моїх однокласниць залишалися після уроків у Людмили Василівни, ми пили чай і в’язали квадратики. Планували вив’язати їх так багато, щоб потім зібрати всі докупи і оздобити подушки, які є в розважальній кімнаті для дітей. Але, на жаль, не всі учні виготовляли ті квадратики і нам їх не вистачило…
Загалом, мені подобається таке заняття, коли можна щось створювати своїми руками. У мережі є безліч ідей і коли надихаєшся ними, то потім доповнюєш їх, допрацьовуєш і виходить щось зовсім інше, бо ти втілюєш у життя власне бачення того чи іншого виробу. З часом зрозуміла, що для творчого самовираження потрібна швейна машинка. Вона в мене вже є більше року і дуже допомагає моєму хобі шити.
– Як вмовила батьків, щоб придбали тобі швейну машинку?
– Коли була у 7 класі і займалася плетенням, то казала батькам, що з часом мені може знадобитися швейна машинка, яка буде корисною і для трудового навчання, і в господарстві знадобиться – щось пошити чи відремонтувати одяг. Тож батьків я все-таки вмовила, вони мені придбали машинку, яка розрахована для початківців.
«Буквально нещодавно я спромоглася пошити свою першу ляльку»
– Пам’ятаєш, які найперші вироби пошила на новому оснащенні?
– Спершу ретельно вивчила інструкцію та поради з експлуатації швейної машинки, зокрема, що не потрібно одразу заправляти ниткою, а на папері зробити перші стіжки, щоб спробувати – як це. Згодом взялася шити різні іграшки – такі, щоб були легкі у виконанні: зробила викрійку, обшила і набила наповнювачем. Коли трохи попрактикувалася, то зрозуміла, що мені подобається таке заняття. І буквально нещодавно я спромоглася пошити свою першу ляльку. Річ у тім, що там треба пришивати руки та ноги вручну, а я це дуже не люблю робити. Однак зважилася на таке і мені все вдалося, дуже сподобався результат. Тому планую у майбутньому нашити дуже багато ляльок. Загалом, є різні види ляльок. Ось моя, вона ще не завершена до кінця, називається Тільда Сплюшка. Одяг стараюся добирати до тематики самої ляльки. Назва у неї Сплюшка, тому має бути одягнена в піжаму, а піжама має бути не дуже яскрава, у таких, ніжних тонах.
– Так гармонійно підібрала тканини…
– У мене по сусідству живе подруга, її мама шиє на замовлення одяг малим дітям і одного разу вона мені віддала непотрібні клаптики тканини. І я з них пошила цей одяг. В мене ще дуже багато клаптиків залишилося, тримаю їх у величезній коробці. Мама каже, що нема де то все зберігати, а я відповідаю, що у будь-якому разі знадобиться, бо десь треба буде бантик зробити, десь – щось підшити…
– А як іграшок-сов виготовляла, було складно?
– Сов набагато легше робити, то просто трикутник набитий і зшитий, це треба бачити, пояснити складно. Їх легко було створювати, я сходу три іграшки поспіль виготовила.
– Що використовуєш у ролі наповнювача?
– Коли лише розпочинала займалася шиттям, то використовувала синтипон, а зараз – холофайбер, який більше підходить для іграшок. Бо синтипон йде такими пластами, його ліпше брати для пошиття курток.
«Восени пошила свою першу спідницю для себе і шорти для мами»
– Як батьки ставляться до твого хобі?
– Батьки нормально ставляться до мого хобі. Але хочуть, щоб, окрім пошиття іграшок, я за щось серйозніше взялася. Восени пошила свою першу спідницю для себе і шорти для мами. Спідницю кроїла і шила сама, навчаючись у мережі. А для шортів уже мала готову викрійку з журналу. Гадала, що це дуже-дуже складно буде, але з’ясувала, що ні.
До речі, торік гостювала у своєї подружки, яка теж любить шити. І вона дістала одну велику гарну іграшку, яка в неї не вийшла, і з тієї іграшки ми взяли наповнювач для нової, яку на той час шили. І саме тоді зрозуміла, що не потрібно боятися того, що можу зіпсувати тканину, нічого страшного не трапиться. Як казала одна швачка: «Хірурги ріжуть людей, а ви боїтесь клаптика тканини». Тож коли пошила свою першу спідницю, зрозуміла, що немає нічого страшного в пошитті одягу, це ніби новий рівень, тому мої задуми на майбутнє – пошити штани і літній комбінезон.
– Кого ще з домашніх обшиваєш, чула, що татові так зашила спортивні штани, що до кишені уже не доберешся?
– Бо тато так порвав кишеню, що дірка на дірці була, я не знала, як то зашити та й напряму пішла (усміхається, – авт.) і все.
Поки нічого нового з об’ємних речей не шию. Але планую розібратися з викрійками, хочу навчитися самотужки їх створювати. Влітку бралася за конструювання панами, однак вона у мене не дуже вийшла, то збираюся її перешити.
– Куди скеруєш своє життя надалі, до яких професій уже приглядаєшся?
– Спершу думала піти на дизайнера, але для цього треба вміти малювати, а це у мене не дуже виходить. А загалом раніше планувала стати програмістом. І зараз схиляюся до такої думки. Хоча у 8 класі математика мені не дуже легко дається, проте це мене цікавить. Щодо шиття, то не буду його закидати, це буде як додаткове ремесло для мене.
– Як гадаєш, ліпше купити готову річ, чи пошити?
– Краще пошити, оскільки можна підібрати свій фасон та колір, який подобається. Річ не буде завеликою, чи замалою, бо все буде точно по мірках. І якщо ще й вибрати добру тканину, то, звичайно, такий одяг буде значно ліпший, ніж той, що продають.
– Про що мрієш?
– Є багато мрій! Але те, що пов’язано із шиттям, то маю таку мету: нашити багато іграшок і, можливо, одягу та віддати їх вихованцям дитячого будинку чи іншим нужденним дітям.
– Якщо коротко описати, то хто така Евеліна Бульбук сьогодні?
– Вважаю себе творчою людиною. Спробувала себе у різних напрямках. Я ходила на плавання, сама пробувала вчитися малювати. Наразі займаюся шиттям, рукоділлям, дуже люблю книги. І пам’ятаю, як натрапила на таку фразу: «Людина, яка не любить читати, проживає одне життя, а людина, яка любить читати, – проживає дуже багато життів»… Також люблю відпочивати на природі і загалом природу дуже люблю.
Ольга ШУПЕНЯ