Під час зимової павзи «Буковина» підписала досвідченого нападника Михайла Сергійчука. Він вигравав Першу лігу у складі «Вереса», разом із «Ворсклою» займав третє місце в УПЛ та має досвід виступів у Лізі Європи за латвійський «Вентспілс».
Футбольний клуб «Буковина» продовжить після зимової павзи боротьбу за збереження прописки в Першій лізі чемпіонату України з футболу. Впродовж першого кола головний тренер команди Андрій Мельничук неодноразово відзначав, що чернівецька команда має проблеми в атакувальній лінії.
Наш клуб був у змозі нав’язувати власну гру навіть лідерам групи, проте нерідко в матчах підводила реалізація в завершальній стадії атак. Тож узимку клуб підсилив лінію нападу. Одним із придбань став екснападник рівненського «Вереса» Михайло Сергійчук.
Михайло є досвідченим футболістом та виступав на всіх рівнях професійного українського футболу. Зокрема він був чемпіоном Першої ліги разом із «Вересом», бронзовим призером української Прем’єр-ліги з полтавською «Ворсклою» та Вищої ліги Латвії з «Вентспілсом». Крім того, у складі останніх двох він грав у Лізі Європи, де зумів двічі відзначитися.
Чи є наразі істотна різниця в класі між командами першої ліги та УПЛ, коли український футбол переживав свій пік та що відчуває футболіст, котрий забиває в Лізі Європи, Михайло Сергійчук розповів Шпальті.
Особисте запрошення головного тренера мотивує
Форварда до команди запросив особисто головний тренер «Буковини» Андрій Мельничук.
«У процесі підписання була невеличка «Санта-Барбара». Але тренер запросив мене особисто. Це дуже приємно і мотивує. Надалі мав розмову про майбутнє клубу, його перспективи, амбіції. Мені сподобався підхід до формування команди, тому я тут», — каже новачок нашого клубу.
За словами нападника, він уже мав знайомих футболістів зі складу чернівецької команди. Крім того, Михайло вважає себе комунікабельною людиною, тому стверджує, що швидко знайшов спільну мову з хлопцями.
Він уже встиг долучитися до тренувань та взяти участь у товариських матчах, проте отримав травму.
«Не думаю, що це щось серйозне — звичайні робочі моменти, частина нашої роботи. Лікуюся. Гадаю, що найближчим часом повернуся», — каже Михайло.
Нападники теж відпрацьовують у захисті
Наразі футболіст ознайомлюється з принципами гри команди. Зо його словами, головний тренер вимагає більше коротких та середніх передач, комбінаційного футболу.
На тренуваннях Андрій Мельничук вимагає відпрацьовувати в захисті навіть нападників.
«Звісно, як атакувальному футболісту мені краще берегти сили для створення небезпечних моментів, кращого завершення атак. Але якщо команда вдома «ковтнула» три, а у відповідь забила один, сенсу від збережених сил у нападника не буде. Футбол — командна гра. «Нуль» в обороні – це завжди щонайменше одне очко», — стверджує Михайло Сергійчук.
За його словами, в командах такого рівня нападників не бережуть — не той рівень майстерности, щоб зайвого гравця берегти лише для гольових моментів.
«У нас усі мають пахати. Не той клас, щоби спокійно чекати свого моменту чи на помилку суперника. Та й загалом — не лише в «Буковині», а й в Україні загалом зараз скрізь проблема з гравцями атакувального плану, особливо з нападниками. Навіть у дуже багатьох команд Вищої ліги», — розповідає гравець.
Рівень українського футболу раніше був вищим
На думку Михайла, в часи, коли він починав свою професійну кар’єру — наприкінці 2000-х та початку 2010-х, — рівень футболу був вищим. П’ять перших команд тодішньої першої ліги зараз точно не загубилися б у Прем’єр-лізі та щонайменше були б міцними середняками.
«І клас футболістів тоді був вищим. У топклубах для гравців були топумови. Пограти в Україні вишукувалася черга з легіонерів. Тому класним українським футболістам було важко себе проявити в командах Вищої ліги, й чимало з них грали в Першій. У тій же «Буковині», яка тоді «прибивала» запорізький «Металург» та ФК «Севастополь», котрі потім виступали у Вищій лізі».
Нині ж різниця не є дуже відчутною, вважає форвард. Бо важко запросити легіонера до українського клубу. Тому команди УПЛ не нехтують тим, аби шукати футболістів у Першій та Другій лігах.
«До початку повномасштабного вторгнення здавалося, що фінансові умови клубів поліпшуються, стабілізуються. Але знову війна — і знову занепад», — каже футболіст.
Найяскравіші спогади, пов’язані з «Ворсклою» та «Вересом»
Проте Михайлу є що згадати за весь свій довгий шлях у професійному футболі. Він розпочався 2008 року, коли Сергійчук став форвардом рівненського «Вереса». Згодом він ще тричі повертався до цього клубу та ставав чемпіоном Першої ліги в його складі.
Крім того, він грав у тернопільській «Ниві», черкаському «Славутичі», «Миколаєві», львівських «Карпатах», ужгородській «Говерлі», донецькому «Олімпіку», полтавській «Ворсклі», чернігівській «Десні» та латвійському «Вентспілсі».
«На моєму футбольному шляху були різні клуби й різні спогади. Але передусім я пам’ятаю Полтаву («Ворскла» — ред.). Третє місце в УПЛ, Ліга Європи. Також у мене в Полтаві син народився, тому про це місто в мене завжди приємні спогади. Як і з «Вересом» – чемпіонський сезон у пам’яті назавжди. Ось такі два найяскравіші спогади моєї кар’єри», — згадує футболіст.
Що відчуває футболіст після забитого голу в Лізі Європи
Ліга Європи стала для Михайла втіленням його дитячої мрії – вийти на поле в турнірі найвищого рівня.
«Звісно, для мене, простого хлопа з села, грати в матчах такого рівня було мрією. Здійснилася маленька мрія маленького хлопчини. Це приємно, але це спогади. Хоча такі моменти запам’ятовуєш на все життя. Якщо порівнювати з матчами українського чемпіонату, різниця у відчуттях кардинальна – інші країни, інша атмосфера, інші вболівальники… Для рядового українського футболіста це подія. А для них, мабуть, це сьогодення».
Михайло забивав за «Вентспілс» у раундах кваліфікації ЛЄ. Каже, що обидва голи не дали якихось особливих відчуттів безпосередньо під час матчу.
Більшу хвилю емоцій він відчув після перемоги — все ж командне досягнення, за його словами, важливіше за індивідуальну результативну дію.
«Нападникам пробачають помилки, а захисникам пам’ятають усе»
Насамкінець ми поцікавилися в Михайла Сергійчука про особливість його амплуа на полі — як незабиті голи та «не своя команда» впливають на ментальність форварда. Що відчуває нападник у матчах, коли всі чекають від нього голів, та як форвардам доводиться ментально боротися з внутрішніми хвилюваннями після невдалих матчів чи під час безгольових серій.
«Ти можеш бути класним футболістом, але в тебе може просто не йти в конкретній команді. Є чимало прикладів, і в тому нічого страшного нема насправді. Гравець же не втрачає свої ігрові якості та вміння, які мав до того – важливо це пам’ятати. Просто трапляються такі моменти, і їх неможливо пояснити. Футболіст може потім перейти до іншої команди й почати штампувати дублі», — каже наш нападник.
За його словами, на це впливає моральний стан і порозуміння з партнерами й командою. Крім того, все стає ще складнішим, коли потрапляєш до команди, яка ставить високі завдання. Це завжди додатковий тиск.
«Але все ж нападники мають право на помилку. Натомість у гравців оборони це право відсутнє. Наші помилки можуть і не помітити, а ось помилки захисників чи воротаря пам’ятають усі», — резюмує Михайло Сергійчук.
Фото Ігоря Константинюка.
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media