Голова Карапчівської територіальної громади Георгій Лютик
A
A
A
Карапчівська територіальна громада утворилася однією із останніх на Буковині й шукає потенціал для розвитку Йорданештів і Карапчева
У червні 2020 року Кабінет міністрів України ухвалив розпорядження щодо визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад областей. В результаті в країні було створено 1469 територіальних громад. Цим розпорядженням на Глибоччині утворили Карапчівську територіальну громаду, яка об’єднала два села – Карапчів і Йорданешти. Головою громади на альтернативній основі обрали відомого в районі господарника Георгія Лютика. Виборці зважили на те, що сільський голова Йорданешт у непростих економічних умовах добився завершення будівництва школи, поліпшив умови утримання дошкільнят у дитячому дошкільному закладі, полагодив приміщення місцевої амбулаторії загальної практики сімейної медицини, приділяв увагу соціально вразливим верствам населення.
Карапчівська громада для свого розвитку в основному використовує власний потенціал та активізує транскордонне співробітництво з сусідами
Які проблеми дошкуляють останнім часом мешканцям цих двох населених пунктів? Про це спілкуємося з головою Карапчівської територіальної громади Георгієм ЛЮТИКОМ.
Заскочили в останній вагон
– Карапчівська територіальна громада була утворена в числі останніх у Чернівецькій області. Що гальмувало об’єднання? І чому до громади увійшло тільки два населені пункти?
– На цю тему можна довго і розлого дискутувати. Але то вже у минулому. Шкода лише, що це об’єднання відбулося надто пізно, бо територіальні громади, котрі першими повірили в реформу децентралізації, отримали чималі кошти на розвиток сільської інфраструктури. Достеменно знаю, що в багатьох селах нашого і сусідніх районах за кошти Мінінфраструктури полагодили дороги, освітні й медичні заклади, вирішили чимало інших соціальних проблем. Ми, образно кажучи, заскочили вже в останній вагон децентралізації, коли коштів менше виділялося. Ми згуртувалися з Карапчевом. Власне, наші населені пункти багато в чому схожі – обидва розділяє річка Сірет, чимало наших дітей ходили до Карапчівської школи, а старші люди колись мали роботу на тамтешньому спиртзаводі. Та й архіви свідчать, що наші села виникли чи не одночасно у 15-16 століттях. Маємо гордитися тим, що у нашому селі народився відомий поет Мірча Лютик, а в Карапчеві – письменник Василь Левицький.
– Мені неодноразово доводилося бути і в Йорданештах, і в Карапчеві, то в кожному селі мене дивували працьовиті люди, їх здатність створювати красу. Є будівлі й споруди, які привернули б увагу туристів.
– Це правда, люди у нас надзвичайно працьовиті, дбають не тільки про свої обійстя, а й села, де живуть. Що стосується локацій, які могли б привабити туристів. Ось, до прикладу, міст, що з’єднав дві частини села. Його зруйнували дві повені 2008-го та 2010 року. Було прийнято рішення звести підвісний тимчасовий перехід протяжністю 139 метрів. Збудували його добротно, розрахований перехід не тільки на пішоходів, а й на легковий транспорт. Звичайно, періодично ми його лагодимо, бо це єдина можливість комунікації двох частин села. Зрештою, діти ходять до школи, люди відвідують амбулаторію тощо. Іншою принадою громади є церква в Йорданештах, яка вперше письмово згадується в другій половині XVIII ст. Збудували і освятили новий храм 1898 року. У селі Карапчеві, перші письмові згадки про яке датуються 15-им століттям, теж є чимало принад. Чого тільки вартує дерев’яний пегас, якого майстер вирізьбив із 200-літнього дубу, що стояв у центрі села.
Демографію, на жаль, маємо негативну
– Пригадую, в Йорданештах була велика проблема з розміщенням дітей у дошкільну установу, шкільні будівлі були в аварійному стані, та й тих не вистачало. Яким чином вдалося вирішити проблему?
– Ситуація була справді патовою. Скажу відверто, що я постійно потерпав, що стеля в старих шкільних приміщеннях обвалиться і травмує учнів та вчителів. Тому довелося бити у всі дзвони, щоб у нашому селі розпочали будівництво нової школи. Через те, що не вистачало приміщень і вони були в аварійному стані, чимало батьків возили своїх дітей на навчання до сусідніх сіл, зокрема й Карапчева. Завдяки депутатам вдалося вибити фінансування, а колектив будівельної фірми «Надія», яку очолює депутат обласної ради Василь Бічер, звів сучасну школу. Її, мабуть, останньою здали в експлуатацію на Буковині. Школа стала гордістю нашого села, оскільки вона за сприяння колишньої очільниці Міністерства освіти Лілії Гриневич була оснащена найсучаснішим обладнанням. Після здачі її в експлуатацію, зник дефіцит місць у навчальному закладі. Більше того, повернулися діти із сусідніх шкіл, чимало юних йорданештців виявили бажання перейти вчитися із школи, що знаходиться на куті «За Сіретом» у новий навчальний заклад.
– Але ж з того кута чимала відстань. Як звідти добиралися школярі?
– Ми мали добротний шкільний автобус, який регулярно доставляв дітей до нової школи. Коли розпочалася російсько-українська війна, ми віддали транспортний засіб на потреби Збройних сил України. Вважали, що на фронті він потрібніший. Як вирішуємо проблему? Ті учні, котрі живуть недалеко від гімназії, – залюбки добираються пішки, дехто приїздить на велосипедах, інших довозять батьки. Тішимося тим, що маємо повноцінні перші класи. До прикладу, у ліцеї, котрий знаходиться на куті «За Сіретом», у першому класі навчається 14 дітей, у гімназії – 17, у Карапчівському ліцеї – 26. Одне слово, діти є, а отже є й майбутнє у нашої громади.
– Пане Георгію, а резерв для наступних перших класів є? Як із демографією в громаді?
– Якщо відверто, то хотілося б кращого. На жаль, статистика не тішить. На демографію впливають чимало чинників. Це – війна, безробіття, виїзди за кордон у пошуках роботи. Попри це, маємо і в Йорданештах, і в Карапчеві по три групи дошкільнят. А це в загальному по півсотні малюків. Що стосується умов для їхнього утримання. Раніше й справді дитсадочок у нас тіснився у пристосованому приміщенні, хоча там було чисто, охайно, ми утримували його у гарному стані. Але із здачею нового навчального закладу в експлуатацію, виділили перший поверх для дошкільнят. Території для всіх вистачає. До речі, торік розпочали, а нинішньої весни продовжили посадку парку навколо храму знань. Лісничий Тереблецького лісництва Микола Загарюк допоміг із посадковим матеріалом. Майже 200 саджанців разом з дітьми і вчителями рівними рядами висадили на шкільній території. Хочу зазначити, що всі деревця прийнялися і через кілька років матимемо чудовий парк із буків, берез, ялин, декоративних кущів. Крім того, спонсори подарували школі саджанці яблунь і груш, тож матимемо також фруктовий сад.
Бюджет «без перспектив»
– Вже кілька десятків років чимало наших людей у пошуках заробітку виїжджають за кордон – в Італію, Іспанію, Бельгію, Польщу… Наскільки чуттєво ця проблема торкнулася вашого села?
– За великим рахунком, проблема безробіття дуже сильно погіршила демографію. Чимало людей продуктивного віку, розчарувавшись у можливості знайти справу до вподоби, виїжджають за кордон. Залишаються у селах здебільшого літні люди. Якщо раніше у нас числилося 4800-5000 людей, то зараз залишилася, мабуть, половина. Часто провідую одиноких людей у різних куточках села й із сумом помічаю, що порожніх хат із забур’яненими подвір’ями стає дедалі більше. А тут іще й війна додалася. До лав Збройних сил з нашої громади мобілізували майже три десятки чоловіків. На жаль, один житель Карапчева загинув у жорстоких боях. Знаю про кількох поранених і контужених. Громада дбає про родини військовослужбовців, допомагаємо в міру наших можливостей. До кожного прохання підходимо індивідуально. Хочу зазначити, що при сільській раді вводимо одиницю соціального працівника із роботи з ветеранами. Людину вже підібрали, вона має стати до роботи 15 жовтня. Бо закінчиться війна, люди повернуться і будуть вимагати свого. То ми хочемо бути готові до цього.
– Отже створюєте ще одне робоче місце…
– Робочі місця – великі проблеми. Переживаю за те, що бюджет на наступний рік сильно вдарить по освіті. Новий проект державного бюджету пропонують зробити суто військовим. Тобто, всі гроші будуть направляти на армію задля нашої перемоги. Це призведе до того, що бюджети територіальних громад зазнають суттєвих втрат. Боюся скорочень людей. Досі ми зберігали все що можна. А зараз пропонують оптимізувати школи. Добре, на оплату праці вчителів буде виділятися освітня субвенція, а технічний персонал і розвиток матеріальної бази – то проблеми органів місцевого самоврядування. Утримувати їх буде дуже важко. Адже на території нашої громади немає ні заправок, ні промислових підприємств. Акцизу немає. Щоправда, фермери обробляють паї селян. Цього року ми виділили максимальні кошти на ремонт шкіл, амбулаторій. Забезпечили їх дровами, вугіллям, є генератори. Що буде наступного року – не знаємо. Перед нами невідомість. Будемо сподіватися, що наші воїни виженуть агресора з України, тоді почнемо налагоджувати нове життя під мирним небом.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області