Новини
“Дуже гарне місто і гостинні люди”: історії трьох жінок-переселенок, які знайшли себе в Чернівцях
30.11.2023
Історії трьох жінок, які вимушено покинули рідні домівки, проте знайшли себе в Чернівцях.
Зараз вони займаються улюбленими справами у новому місті, пише molbuk.ua
Лариса Кіндюшенко, Бахмут.
– Бахмут – моє рідне місто. Там я навчалася і працювала до виходу на пенсію. Перша моя робота була у сфері геології, також працювала на фабриці взуття, деякий час – у міській раді. Разом із чоловіком вдома мали велике господарство. У нас був сад та город: вирощували яблуні, абрикоси, груші, ожину, виноград. Мали вдома 50 кущів троянд, займалися бджільництвом. Шкода, що все так і залишилося там, удома… – розповідає Лариса.
Ще у 2014 році троюрідна сестра Лариси пропонувала жінці переїхати до Чернівців. Проте Лариса разом із чоловіком весь час відкладали.
– Думали, що в нашому місті буде така ситуація, як у 2014 році, думали, що обстріли, вибухи нас не дістануть. Тому ми спокійно засадили город, планували зібрати врожай. Але щодня ситуація ставала гіршою. Перший місяць ми жили в підвалі, а з часом вже бігали з будинку в підвал, з підвалу в будинок. Наше остаточне рішення виїхати з міста було у серпні 2022 року. Я працювала на городі, і в інший його кінець прилетів снаряд. Мене хвилею відкинуло і контузило, – пригадує жінка.
Другого вересня подружжя вирішило виїхати з Бахмута.
– Коли виїжджали, ключі від будинку, гаража, хліва залишили сусідам. Дозволили їм брати все, що потрібно буде. Останні люди, яким вдалося виїхати з міста у лютому цього року, надіслали нам фото, на які неможливо було дивитися без сліз: від обійстя залишилася тільки брама. Усе… Важко, бо всі 67 років ми працювали, щоб спокійно прожити свою пенсію, а зараз залишилися без нічого, – зітхає жінка.
У Чернівцях Лариса разом із чоловіком опинилися 4 вересня 2022 року.
– Звісно ж, перші дні в новому місті були для нас важкими. Мали пройти період адаптації… З часом ми дізналися, де можна отримати гуманітарну допомогу. Якось прийшли з чоловіком в парк, коли один із благодійних фондів роздавав пакети з допомогою. Там і зустрілася зі своїми краянами, які розповіли мені про центр “Турбота” (ред. – центр соціального обслуговування). Туди ми з чоловіком згодом і звернулися. У центрі працює медичний відділ, тож ми відвідували масажі, ходили на лікувальну фізкультуру, – провадить Лариса. – Зараз обоє відвідуємо курси румунської мови, фітотерапії, ходимо на екскурсії. Одного разу в художньому музеї тривала виставка художників Донбасу. Я побачила на ній картини нашого місцевого художника Сергія Садчикова, який розповів про старовинні будівлі, вулиці Бахмута. Але… Все це залишилося тільки на полотні…
Лариса відгукується про Чернівці з усмішкою.
– Чернівці прийняли нас гостинно. Маленьке місто, але дуже гарне. За весь час уже змогла добре вивчити його, – каже Лариса.
Жінка каже, що найбільша проблема, яка їх турбує, – це постійні пошуки житла.
– Коли приїхали, жили спочатку в однокімнатній квартирі родичів сестри. Згодом змушені були переїхати в іншу квартиру. Важко, бо щодня думаєш, чи не треба буде міняти житло, чи не виселять із помешкання, – ділиться Лариса.
Вікторія Тур’янська, Харків.
Більшу частину свого життя Вікторія прожила в Харкові. За фахом – спеціалістка з музикознавства. Вікторія також є відвідувачкою центру “Турбота”. Там співає у гурті “Гармонія “Турботи”, ходить на курси іноземних мов та психології.
– Раніше викладала в музичній школі та училищі, працювала в дитячих садочках музичним керівником і викладачем англійської мови, – розповідає Вікторія.
До Чернівців Вікторія Тур’янська переїхала у травні минулого року.
– 24 лютого 2022 року мені телефонує син. Каже: “Ти чула щось, чула? Це що, війна?”. Таким був початок того дня. Я не збиралася покидати свій дім, та довелося. Приїхала в Чернівці у травні 2022 року. Згодом дізналася, що у двір мого будинку впала бомба. Вікна тріснули, скло розбилося. Можна сказати, що я врятувалася, коли вчасно переїхала. Гостювала перші місяці у своєї знайомої в Чернівцях. Три місяці прожила в цієї приятельки, але усвідомила, що цього часу вистачить, щоб бути тільки гостею. Треба шукати для себе інше житло, – розповідає Вікторія.
З пошуком помешкання жінці допомогли волонтери благодійного фонду “Ми поруч”.
– Спочатку я пробувала сама щось шукати, але це було складно. Тож звернулася по допомогу до волонтерів. Мені допомогли… Зараз я живу в прихистку, – каже жінка.
Вікторія зізнається, що свій музичний шлях вирішила продовжити й у Чернівцях.
– У музичній школі я придбала акордеон. У прихистку я не мала можливості довго грати, бо сусідам було гучно. Тому з часом викладачка української допомогла знайти мені приміщення з піаніно, куди я приходжу і граю все, що бажаю. Також співаю у хорі “Гармонія “Турботи”. Там утвердилася в думці, що українці – музична нація, – розповідає Вікторія.
Окрім музики, жінка має змогу вивчати у центрі українську, італійську, англійську та румунську мови.
– Дуже запам’яталася поїздка в гори, бо навіть у Карпатах я знайшла баян і на одній із височин зіграла пісню “Гуцулка Ксеня”, – розповідає Вікторія.
Жінка каже, що найбільше з чернівецького життя їй запам’ятається гостинність людей.
– Вулиця Кобилянської це – диво! Ваша архітектура, заклади – усе дуже гарно. Справді, із задоволенням живу тут. Я вважаю Чернівці та чернівчани – це подарунок у моєму житті. Саме завдяки такому комфорту я отримала духовний відпочинок. Навіть після повернувшись додому, я все одно приїжджатиму в Чернівці, особливо наприкінці весни – на початку літа, – каже Вікторія.
Тетяна Крижко, Запоріжжя.
Півтора року тому до Чернівців також приїхала сім’я Тетяни Крижко.
– У рідному місті я працювала у сфері обслуговування. Жили із донькою та чоловіком у самому Запоріжжі. Щойно розпочалося повномасштабне вторгнення, донька виїхала до Чернівців. У травні ми планували її провідати, але не думали, що залишимося тут,– розповідає Вікторія.
Упродовж двох місяців Вікторія разом із чоловіком бігали у підвали та бомбосховища. На той час у місті було доволі багато прильотів.
– Ми нормально не спали, бо весь час були сирени. І сьогодні не ризикуємо повертатися, очікуємо, що ситуація покращиться, – розповідає Вікторія.
У Чернівцях Вікторія долучається до творчих гуртків.
– Ми плетемо сітки, килимки для військових-танкістів, нещодавно розписувала гільзи, які люди могли придбати, а гроші передати на допомогу ЗСУ. У День вишиванки брала участь у заході “Переможна вишиванка”, де разом з іншими жінками ми представляли традиційні буковинські костюми. Дуже люблю відвідувати саме творчі курси, на одному із них створила для себе брошки, – ділиться жінка.
Разом із центром “Турбота” жінка полюбляє відвідувати різноманітні екскурсії.
– Щопонеділка маємо чудову традицію – відвідувати краєзнавчий музей. Разом з іншими переселенками їздила на екскурсію до Кам’янця-Подільського, – розповідає жінка. – У Чернівцях люди дуже хороші, усюди до нас гарно ставляться.
” ”
–>
Джерело
Новини