Співавтори дива: три бійці, волонтери-фахівці, наземний дрон
03.04.2025 10:53
Укрінформ
Укрінформ поговорив з Ольгою Гарбовською, яка брала участь в евакуації трьох поранених бійців, що 32 дні чекали на допомогу в «сірій» зоні
«Евакуація – слово, за яким стоїть чиєсь життя. Евакуація може бути швидкою, довгою, складною, надто складною, нереальною, але ніколи – легкою. Ця евакуація була нереальна, але…». Але 26 березня завдяки надскладній спецоперації потужним наземним дроном вдалося витягти трьох поранених бійців з оточення, що тривало 32 дні. Про це й написав згодом у соцмережі Віктор Долгоп'ятов – один з тих, хто планував і здійснив неможливе. З 23 лютого військові під ворожими обстрілами чекали на диво. І його реалізували кілька десятків людей – з конструкторського бюро «BUREVII», "Інженерного корпусу" (об’єднання інженерів), 92 ОШБр, 154 ОМБр. Всі вони майже тиждень думали, як вивезти поранених у росіян з-під носа. І придумали – за допомогою наземного дрона.
Цей випадок, безсумнівно, увійде у світову історію воєн. Він склався із трьох рівноцінних чинників: мужність українського солдата, самовідданість українських волонтерів, упертість, винахідливість і талант українських інженерів, професіоналізм українських військових.
СПЕЦОПЕРАЦІЯ "ПОРЯТУНОК": ТИЖДЕНЬ ПЛАНУВАННЯ БЕЗ ВІДПОЧИНКУ
«Це питання життя і смерті. Три поранені хлопці вже ТРИ ТИЖНІ перебувають у посадці. Один із них у вкрай важкому стані, травматична ампутація нижньої кінцівки. Про ситуацію вже знають в Офісі Президента, питання набуває розголосу, але фізичної можливості витягти хлопців немає – туди ні пройти, ні проїхати», – такий допис написала в середині березня у Фейсбуці військовослужбовиця на ім’я Ксенія, і оголосила – розшукується наземний дрон, хоч позичений, хоч за будь-які гроші. Саме на нього відреагував Віктор Долгоп'ятов – директор КБ «BUREVII». Просто написав: «Спробуємо». І те, про що майже всі причетні казали, що шансів немає, почало плануватися. Тиждень напруженої роботи десятків людей під обстрілами, майже без сну, купа перепон і раптових «а якщо» – і є складові того дива. «І це не просто диво, це професіоналізм, мужність і рішучість десятків людей, які не злякались фрази «занадто складно», – написала потім Ксенія.
Віктор Долгоп'ятов. Фото зі сторінки у Фейсбук
Ольга Гарбовська, керівниця стратегічних комунікацій КБ «BUREVII» й безпосередня учасниця події розповіла Укрінформу трішки більше про спецоперацію і долю людей, за порятунок яких гуртом боролися.
ДРОН ВІЗ ЛЮДЕЙ БЛИЗЬКО 10 КМ ПІД ВОГНЕМ
– Ольго, насамперед – як хлопці потрапили в таку халепу, що відомо?
Передісторія така: бійці на Куп’янському напрямку пішли на завдання і їх атакували. Всі троє отримали поранення: двоє – важкі і третій відносно легкі. Були спроби їх евакуювати, але неуспішні й бійці пробули в «сірій» зоні аж цілий місяць і 2 дні до моменту евакуації. Їм скидали воду, ліки за допомогою дронів. Так вони й протрималися весь цей час.
– А що ворог? Знав про їхню позицію, атаки тривали?
Їх обстрілювали. Протягом місяця були обстріли – зокрема, і фосфорними бомбами, і скиди з БПЛА були. Але вони переховувалися в різних приміщеннях в тому населеному пункті, де мали виконувати завдання. І постійно були на зв’язку по рації. З їхньої бригади їм надсилали дронами запасні акумулятори для радіостанцій, щоб підтримувати зв’язок. Військовослужбовець, який мав легші травми і міг рухатися, весь цей час доглядав важкопоранених побратимів.
І врешті до нас звернулася волонтерка Ксенія – вона шукала виробників наземних дронів, щоб з їх допомогою спробувати евакуювати хлопців. Більше ніхто, я так зрозуміла, не погодився і за це не взявся. Бо одна річ – виробити й надати пристрої, а інша – розробляти цілу операцію евакуації з «сірої» зони, далеко від наших позицій. Це в дуже гарячих точках насправді відбувалося, під вогнем. Планування вимагало злагодження роботи різних фахівців, збору та обробки інформації розвідки.
Ольга Гарбовська під час підготовки операції. Фото з її архіву
Операцію ми планували з 92 ОШБр зо 5 днів, в ній взяли участь понад 50 людей. Залучали різного роду спеціалістів – засоби РЕР, РЕБ, аеророзвідку, багато пілотів, зокрема, НРК (наземних роботизованих комплексів). 92 бригада взялася за планування та втілення операції, виділила ресурси і розвідбатальйон, пілотів взводу НРК – потрібно було підсилити сусідню 154 ОМБр. Наше конструкторське бюро та фахівці-волонтери "Інженерного корпусу" підготували декілька наземних дронів, під час планування та реалізації операції буквально ризикували здоров'ям і життям.
Ми розуміли, що шансів небагато, тому намагалися максимально чітко все спланувати, скоординуватися з різними підрозділами, зібрати всю можливу інформацію. З Києва це не зробиш – потрібно було працювати на різних локаціях, багато пересуватися.
– В чому полягали основні складнощі? Складний рельєф чи маршрут, віддаленість позиції, абсолютна видимість з боку ворога, що слідкував за кожним кроком?
Так, місцевість абсолютно проглядалася, а території були заміновані – і точно невідомо, які саме ділянки. І в результаті ми один дрон таки втратили вже в ході операції – підірвався на міні. Тож ми оперативно корегували план відповідно до ситуації та місць ведення боїв, що велися на цьому напрямку дещо змінили маршрут. На щастя, ми мали ще один дрон і з ним вже все вийшло.
В процесі планування. Фото надане КБ "BUREVII"
Але все одно ризик був величезний. Достовірної інформації про замінування не було, рельєф місцевості дуже складний. Вся зона майже безперервно прострілювалась мінометами й артилерією. Багато дронів у повітрі, значна частина – на оптоволокні, і то все поблизу ворожих позицій. А ще ж двоє хлопців з важкими пораненнями, малорухливі…
– Як саме їх мав вивезти один дрон? Він виглядає досить невеличким.
Вирішили застосувати НРК ARDAL. До нього на жорсткому зчепленні приєднали причіп, в який і мали поміститися бійці. Цей дрон – інноваційна розробка: герметичний корпус, пружинно-балансуюча підвіска, литі армовані гусениці. Він потужний, з гарними показниками прохідності, досить компактний і його легко транспортувати. А незважаючи на розміри, може потягнути 250 кг навантаження. Нам важливо було, щоб мав велику потужність і швидко їхав: затримуватися в тих місцях не варто, хотіли прослизнути швиденько.
І наш дрон із причепом подолав в обидва боки близько 17 км, операція тривала 4 години – від старту до повернення.
– Команда могла контролювати процес? Якось захищати дрон? Можливо, він мав якісь засоби РЕБ, датчики тощо.
Він керується дистанційно пілотом, тож ми мали зображення, прослідковували шлях. Залучили різні засоби РЕР і РЕБ, аеророзвідка працювала. Тобто все одночасно, комплексом.
За ті 4 години дрон неодноразово потрапляв під мінометні обстріли, артилерія била по ньому, були і скиди. Та все ж пробрався неушкодженим. Підібрав хлопців, доправив до відносно безпечної точки, а звідти їх уже забрав медевак і повіз у стабпункт. Зараз бійці в шпиталі, всі троє живі й лікуються. Одному довелося зробити ампутацію стопи, другий має обмороження і гниття кінцівок, вогнепальні переломи, «легкий» – контузії.
– Я так розумію, якби там не було того третього, що, ймовірно, допоміг побратимам дістатися причепа, хтозна, чи й вивезли б?
Я гадаю, коли ти місяць не можеш вибратися з важкими пораненнями і на ліках тримаєшся, а тоді бачиш шанс для евакуації, то на якомусь адреналіні, хоч з останніх сил, та доповзеш. Тому так – і допомагав, і самі старалися дістатися того візочка, і все вийшло. Хоча наша місія, повторюю, через низку небезпек і складнощів мала мізерні шанси на успіх.
Загалом операція, звісно, досить складна – дрони ще не так часто використовують для евакуації. В Україні вже близько 200 виробників наземних роботизованих платформ, але це все ще вважається новинкою і комплекси переважно застосовують в логістиці і як камікадзе, а для евакуації значно рідше. І виробники, і військові поки намагаються зрозуміти їх потенціал, особливості експлуатації. Та й самі евакуації відбуваються в дуже різних умовах, тож треба багато тестувати, треба для цього вдосконалювати різні дрони. Вони бувають на колесах або гусеничні, вужчі, ширші… Треба просто підібрати той, що підходить для конкретної місцевості й відповідної вантажопідйомності. Але загалом для медичної евакуації НРК – це хороший варіант. Їм, по суті, байдуже, який вантаж везти, тож якщо напрактикувалися застосовувати в логістиці, то й евакуацію слід пробувати.
– А як часто бюро має справу з цими НРК, це ваша спеціалізація?
Розробляємо і виробляємо різноманітну техніку для підтримки військових. Крім наземних роботизованих комплексів, наприклад, створили суто військові потужні павербанки – багато різнопланових продуктів, НРК лиш один з них. Це був перший випадок для нас, коли планували, як застосовувати їх у великій операції. Але багато працюємо з військовими, завжди отримуємо відгуки після тестувань, є вже така хороша синергія і ми змогли об’єднати в одну команду військових і цивільних фахівців.
– Скільки коштувала вся операція? Хто платив?
Ми ще не підраховували детально, але один лише втрачений дрон – це 500 тис. грн. Загалом близько 1 млн було витрачено. Робота фахівців – на волонтерських засадах. Але техніки можна ще багато треба виготовити і грошей заробити теж, а життя в людини одне. Всі затрати варті того, щоб врешті-решт солдат знову побачив свою родину. Ну а «BUREVII» – це не просто бізнес як такий. Чимало розробок надається Силам оборони безкоштовно, це наша місія.
Дрон в процесі підготовки. Фото надане КБ "BUREVII"
– Ольго, а ви бачилися з порятованими бійцями?
-Дрон їх підвіз до точки евакуації, яка була ще небезпечною для зустрічі, ми проводили операцію з іншого місця. А хлопців одразу забрали в стабпункт, потім у шпиталь. Побачилися вже в лікарні. Вони були ще в стані шоку, не дуже ще усвідомлювали, що відбулося, потрібен час усвідомити пережите. Поспілкуватися ґрунтовно з ними поки не вдалося – зарано питати про відчуття, примушувати знову весь той жах переживати. Головне – ми бачили, що вони живі. Тож все було недарма.
Тетяна Негода, Київ
Новини з передової