Пам’яті моряка, старшого сержанта Олексія Половка
Хвилина мовчання
16.05.2025 09:00
Укрінформ
Після Перемоги хотів знову вийти у море
Олексій народився 12 грудня 1975 року у селищі Вугляр під Макіївкою на Донеччині. Його сім’я невдовзі переїхала у Фастів, де він і закінчив школу у 1991 році. У дитинстві Олексій займався спортом, любив читати книжки та дивитися фільми про морські пригоди. Його мрією було стати капітаном корабля.
Хлопець закінчив Київське річкове училище за спеціальністю "Технічна експлуатація електроустаткування та автоматики суден" і здобув фах техніка-електромеханіка.
Олексій працював на пасажирських теплоходах, що ходили по Дніпру. У 1996-1997 роках проходив строкову службу у прикордонних військах, під час якої закінчив школу сержантів й отримав звання старшого сержанта.
Після служби в армії він повернувся до судноплавства й вирішив продовжити освіту, щоб здійснити дитячу мрію. У 2004 році Олексій закінчив коледж морського і річкового флоту Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного за спеціальністю "Судноводіння", а ще через чотири роки випустився з рідної академії вже бакалавром за напрямом "Судноводіння і енергетика суден".
Під час роботи у міжнародному судноплавстві відвідав багато країн світу, пройшов шлях від моториста до помічника капітана. До здійснення дитячої мрії залишався один крок…
Але у перший же день повномасштабного вторгнення Олексій сказав рідним, що не буде жити в окупації. Чоловік добровільно став на захист України, вступивши до лав 114-ї окремої бригади ТрО. Неодноразово виконував бойові завдання на лінії фронту, отримував контузії, переніс операцію на нозі – однак ніколи не скаржився.
Побратими знали, що на Олексія можна покластися, що він завжди підстрахує. Чоловік завжди підтримував зв’язок із друзями та однокурсниками, частина з яких живе за кордоном та працює на міжнародні судноплавні компанії. Вони щоразу запитували, коли Олексій зможе до них приєднатися, на що він незмінно відповідав: "Після Перемоги обов’язково підемо разом у плавання".
У квітні 2024 року батальйон Олексія направили на Покровський напрямок, де прикомандирували до 47-ї окремої механізованої бригади "Магура". 29 квітня на околиці села Соловйове він із побратимами відбивав штурм росіян. Українські воїни мужньо боронили позиції, але сили були нерівні: Олексій і побратими загинули.
За кілька днів Сили оборони пішли у контрнаступ й відбили позиції в окупантів. І повернули тіла наших героїв.
Олексія Половка поховали на Алеї Героїв Інтернаціонального кладовища у Фастові. Захисник нагороджений нагрудним знаком "Ветеран війни", хрестом "Честь і Слава", відзнакою "Почесний громадянин Фастівської територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Меморіальний дослідницько-пошуковий проєкт «Небесний Легіон»
Новини з передової