«Шпальта» поспілкувалася з ректором про цифровізацію освіти, міжнародне партнерство, нові освітні програми та актуальність вищої освіти.
Руслан Білоскурський рік на посаді ректора Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. До цього він працював викладачем та деканом економічного факультету.
«Шпальта» поспілкувалася з ним про цифровізацію університету, фінансові виклики, міжнародну співпрацю та запитала, навіщо молоді вища освіта. Детальніше — в інтерв’ю.
— Торік одним з основних напрямків вашої роботи назвали цифровізацію. Як університет розвиває цей напрямок та які сервіси вже запустили?
У вересні ввели посаду проректора з цифрової трансформації та створили Центр цифрової трансформації.
Нині реалізуємо декілька проєктів. Перший та найважливіший — інтегрована система управління навчальним процесом. Розроблено цифрову платформу, яка охоплює повний життєвий цикл студента — від зарахування до випуску.
Плануємо, що вже з вересня 2025 року ця система буде інтегрована з новим порталом студента, над яким зараз ведеться активна робота.
Інший сервіс, який запустили, — система електронного документообігу. Ми вже повністю автоматизували вхідну-вихідну документацію та замовлення різноманітних довідок. Тобто, раніше заявник мусив звертатися до університету особисто, з паперовим документом, який вручну реєстрували, підписували, відтак він проходив усі процедури, і зрештою його реалізовували. Тепер усе це відбувається онлайн. Наступного року плануємо так само перевести весь документообіг.
— Як працівники сприймають курс на цифровізацію?
Цифровізація — це не так про технології, як про зміну мислення і сприйняття. Частина швидко і радо вітає ці зміни, іншим доводиться звикати, перенавчатися. Але це частина процесу.
Щоб це полегшити, працюємо над «Вікі» — окремим розділом, де є довідкова інформація щодо всіх впроваджених сервісів. Крім цього, є офіс підтримки для співробітників, у яких виникають запитання.
Пригадую, як впроваджували зарплатні картки. Скільки це викликало дискусій, спротиву, навіть у молодих людей! Але сьогодні важко собі уявити життя без цього. Так само з цифровою трансформацією.
Те, що сьогодні здається досить інноваційним, завтра стане стандартом.
– Скільки студентів та викладачів долучилися до програм семестрової мобільности?
Цього року близько 100 студентів. Тобто, за кошти Європейського Союзу вони мали можливість один семестр навчатися в партнерському університеті, а результати будуть зараховані в ЧНУ.
Велика кількість студентів відвідала закордонні заклади вищої освіти у межах конференцій, програм обміну, стажування, літніх та зимових шкіл тощо.
При цьому ми надаємо освітні послуги суттєво дешевше, ніж вони вартують на Заході.
Якщо говорити про викладачів, за цей рік у відрядженнях за кордоном було близько 250 науково-педагогічних співробітників. Це орієнтовно 25% від загального числа.
Багато з них, коли повертаються, кажуть: «Виявляється, що організація освітнього процесу та освіта у нас відповідає рівню європейських університетів». У багатьох сферах ми не відстаємо, а інколи навіть на кращих позиціях, ніж наші партнери. Наприклад, у цифровій трансформації.
Ще наші викладачі можуть прочитати одну або декілька лекцій для студентів-іноземців, розказати їм, що відбувається в Україні. Це важлива частина освітньої дипломатії.
– У яких аспектах ми відстаємо?
Найбільше ми програємо в інфраструктурних питаннях та матеріальному забезпеченні.
Нові кампуси, соціальна інфраструктура, як-то гуртожитки чи студентські їдальні, спортзали — у цьому ми програємо.
Сьогодні студент, який проживає в гуртожитку, платить фіксовану суму — 800 гривень у місяць — це не більше 40% стипендії.
За ці кошти неможливо не те що покращити інфраструктуру, а й утримувати гуртожиток у тому стані, в якому він є.
Ми намагаємося все ж знаходити ресурси та проводити певні роботи. Наразі триває капітальний ремонт санвузлів та душових кімнат у трьох гуртожитках.
— А вистачає місць у гуртожитках?
Максимальна завантаженість наших гуртожитків — 2800 ліжкомісць. Заповнено майже 2790.
270 місць займають внутрішньо переміщені особи. Це виклик. Але ми розуміємо, що там живуть люди, яким немає куди повертатися, тож ми зобов’язані їх підтримати. Це обов’язок університету і кожного в країні.
Наразі попит студентів на проживання у гуртожитку ми закриваємо. Немає ситуації, щоб критично не вистачало місць для поселення.
— На якому етапі реставрація Мармурової зали?
Це посольський грант США, який ЧНУ виграв ще 2021 року, але роботи не почалися через повномасштабне вторгнення. Торік повернулися до цього питання. Були певні затримки, але зрештою отримали перші транші. Вартість — 10 мільйонів гривень.
Реставратори активно працюють із поверхнями, визначають необхідні матеріали, фарбу. В червні мають почати наносити нові шари фарби. Декілька реставраторів працюватимуть одночасно. До жовтня плануємо завершити.
— Як змінилася кількість студентів? Чи змінився розподіл за віком або ж формою навчання?
За 2023-2024 роки кількість студентів зменшилася з 15,5 тисяч до 14,5 тисяч.
Я цю тисячу називаю аномалією, пов’язаною з тим, що ми отримали велику кількість здобувачів освіти, які були чоловіками категорії старше 25 років. Після того, як внесли зміни в законодавство про послідовність освіти, багато з них просто залишили навчання.
Зараз до 500 студентів бакалаврату і магістратури старші 25 років. Університету не принциповий вік студента. Для нас важливо, як він виконує свою навчальну програму.
Нині я також викладаю на магістратурі економічного факультету. З-поміж моїх студентів візуально бачу частину чоловіків, які старше 25 років. І насправді всі вони різні, як, власне, і молодші студенти.
Деякі показують максимальні результати. Це найбільш дисципліновані студенти: вони були на всіх заняттях, виконали всі роботи та отримали максимальний бал. Є й ті, які, мабуть, прийшли за студентським квитком. Когось я ще не бачив. Очевидно, що у них немає жодного шансу скласти мій іспит і продовжити навчання.
Ми відраховуємо тих студентів, які не вчаться і не виконують вимог програми. Незалежно від віку. Цієї зими відрахували за невиконання навчального плану близько 250 здобувачів освіти.
— Які освітні програми нині на стадії розробки або ліцензування?
Відкриття нових освітніх програм — достатньо непростий процес, зокрема у питанні акредитації. Є відповідні вимоги, які неможливо виконати за декілька місяців.
Зараз запроваджуємо нову програму, яка, до речі, викликала резонанс у медіа. Це магістерська програма «Експертиза та технології продуктів із субтропічної сировини». Вона фокусуватиметься на аналізі субтропічних продуктів: кави, какао, чаю.
Дехто вважав, що на цій програмі планують готувати барист. Насправді це про глибоку харчову експертизу того, що п’ють українці зранку і ввечері.
Програма готуватиме технологів та експертів, які розумітимуться саме на роботі з цією сировиною. Зараз таких фахівців немає в Україні загалом.
Освітню програму створювали на запит стейкхолдерів, які прийшли до нас та сказали: «У вас є лабораторії та фахівці. Допоможіть нам аналізувати, що завозиться із закордону, що ми переробляємо та обсмажуємо тут».
Також цього року починаємо вводити міждисциплінарні програми. Зокрема, два пілоти на географічному факультеті, де буде поєднання спеціальностей – «Географія та регіональні студії» та «Науки про Землю». Якщо вони будуть успішними, подібні міждисциплінарні програми з’являться на інших факультетах.
— Які освітні програми закривають?
На це запитання дає відповідь ринок: ті програми, які не набирають достатню кількість здобувачів освіти.
У нас немає статичних програм. Коли окрему програму закриває кафедра, відбувається відкриття інших, у яких є певні компоненти, що реалізовували в старих програмах.
Ми у жорсткій конкуренції з українськими та іноземними університетами, кожен із яких намагається модернізуватися. Тому кожна кафедра дбає, аби мати освітню програму, на яку завтра захоче прийти абітурієнт.
— Частина молоді доволі гучно говорить про те, що вища освіта у сучасному світі не потрібна або вона недостатньо якісна. Тож навіщо молоді вища освіта?
Потреба у вищій освіті у тому змінному, нестабільному, середовищі, яке зараз є — це дискусія, яка актуальна глобально. У всіх країнах світу сьогодні говорять про переоцінку вищої освіти.
Вона повинна забезпечити для молодої людини дві речі: навчити вчитися і дати конкретний фах.
Останнє дасть студенту перше робоче місце. А вміння вчитися, адаптуватися, досліджувати, комунікувати дозволить отримати друге, третє, п’яте робочі місця.
Коли я говорю «навчитися вчитися» – це про використання можливостей, тайм-менеджмент, побудову мережі контактів, вміння комунікувати та організовуватися. Це певна школа життя, яка формує світогляд. Це про те, аби зрозуміти, чого ти хочеш.
Фото Ігоря Константинюка
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media