Пам’яті спецпризначенця Дмитра Лопарева (позивний «Полос»)
Хвилина мовчання
16.08.2025 09:00
Укрінформ
Обрав службу у війську замість навчання в університеті і віддав їй третину життя
Сержант Сил спеціальних операцій Дмитро Лопарев загинув 22 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумщині. Йому було 29 років, 10 з яких він віддав захисту України.
«Жодні слова не можуть розповісти про цю втрату. Це наш Полос, Полосатік, Дмитро. Хто як його називає… Бувало, вляпаєшся в якусь непевну ситуацію, а Полос посміхнеться на всі свої білі великі зуби, і вже не так страшно. Його така легкість і одночасно – твердість характеру приваблювала людей. В нього не було ні грама підлості. Рішучий, максимально відповідальний та надійний. Не було жодної задачі, яку він не виконав чи полінувався», – повідомили про загибель воїна в осередку «Правого сектора» на Хмельниччині.
Дмитро народився 9 листопада 1995 року в Хмельницькому. Закінчив місцевий НВК №10 та професійний ліцей. Як згадують друзі хлопця, події Революції Гідності та початок війни на сході України мотивували його обрати військо замість університету.
Дмитро потрапив на війну в 19-річному віці в лавах Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Коли йому відмовляли, пояснюючи, що молодших за 21 рік не беруть, він умовив маму дати письмовий дозвіл на це. Хлопець таки опинився на Сході і був наймолодшим серед побратимів. Він виконував завдання в багатьох гарячих точках. Зокрема, пройшов Піски, Тоненьке, шахту «Бутівка», Водяне, Кам’янку, Авдіївку, Мар’їнку, Красногорівку та Опитне.
В одному з інтерв’ю на запитання, чому такий юний хлопець на війні, Лопарев відповів: «З мого оточення є багато хлопців, старших за мене, які не йдуть захищати свою країну. А якщо ще я не піду, то хто захистить?»
За словами побратимів, Дмитро із 2014 року брав участь у різних вишколах. Він пройшов їх багато, бо постійно прагнув удосконалюватися та рости.
У 2017 році «Полос» підписав контракт із Силами спеціальних операцій.
«Ми вперше зустрілися з Дмитром після однієї з його ротацій. Красивий він був… Критичне мислення та холодний зважений розум, він ніколи не був різким та спонтанним. Це перше, що відмітила після знайомства», – пригадує дружина воїна Анжеліка.
Вони одружилися у 2016 році й прожили у шлюбі 9 років, які Дмитро ділив між сім’єю та армією. Дружина говорить, що попри всі труднощі це був неймовірний час.
Повномасштабну війну «Полос» зустрів на посаді старшого оператора Сил спеціальних операцій. Він брав участь у боях за Київщину, Донеччину, Харківщину та Сумщину.
Побратими діляться, що Дмитро належав до категорії сталевих воїнів. Під час бойових дій він неодноразово виконував обов’язки командира групи. Маючи великий бойовий досвід, організовував успішне виконання завдань та евакуацію особового складу в екстремальних умовах.
За успішну та сумлінну службу сержант Лопарев мав чимало відзнак. Зокрема, «Боєць/Ветеран ДУК ПС», «Легкі поранення бійця ДУК ПС», «Воля та Мужність», «Золотий хрест», «Іду на ви» IV ступеня, «За оборону України», «Почесна відзнака командира військової частини А1788».
Востаннє військовослужбовець розмовляв із дружиною у день своєї загибелі. Тоді він дуже хвилювався та поспішав. Обіцяв невдовзі вийти на зв’язок, але більше не відповідав на повідомлення коханої.
«Дмитро дуже любив квіти. Його улюблені – це соняхи. На прощання з ним я оббігала все місто в пошуках соняхів. Знайшла в одному магазині й забрала все. Він хотів вирощувати квіти, мати власний сад», – поділилася Анжеліка.
У Дмитра Лопарева залишилися мама та дружина. Героя поховали на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове у Хмельницькому.
«Полос обрав шлях війни. З характерним для нього світоглядом. Без планів на майбутнє. Живучи сьогодні і радіючи простим речам тут і зараз. Він надолужував знання з історії на практиці. Він робив історію. Дмитро, може, не отримав академічну освіту, якої прагнуть більшість його однолітків, але він творив історію, яка має стати академічною. В цій історії має бути його ім’я», – зазначив побратим воїна.
Вічна слава герою!
Фото з Фейсбук-сторінки «Правий сектор. Хмельниччина» та сайту Vsim.ua.
Новини з передової