Пам’яті Ростислава Хлистуна (позивний «Морячок»)
Хвилина мовчання
03.10.2025 09:00
Укрінформ
Покинув високооплачувану роботу за кордоном і повернувся боронити Україну
Ростислав народився 17 лютого 1977 року у Білій Церкві на Київщині. Після школи пов’язав життя з військовою службою. З 1995 року служив у морському центрі спеціальних операцій на острові Первомайський (нині – Козачий) поблизу Очакова на Миколаївщині, був командиром групи. Тут зустрів свою другу половинку – дружину Наталію, яка теж була військовослужбовицею.
У пари народився син, якого назвали Ростиславом – на честь батька. Коли настав час обирати справу життя, хлопець не зрадив сімейним традиціям і теж обрав військову службу.
«Батько навчив мене бути справжнім чоловіком, відповідати за свої слова та вчинки», – згадує Ростислав-молодший.
У 2014 році Ростислав-старший пішов захищати Україну. Служив на Донецькому напрямку. Його побратими кажуть, що чоловік був надійним, справедливим, завжди допомагав та підтримував. На нього можна було покластися у найскладніших ситуаціях. Керівництво саме йому довіряло заміняти командира підрозділу, коли виникала така потреба.
Згодом, маючи досвід, бажання і відповідні знання, Ростислав поїхав за кордон, де працював у службі охорони суден. Але його почуття обов’язку перед своїми рідними і країною від цього не стало меншим.
«З початком повномасштабного вторгнення, перебуваючи за понад тисячу кілометрів від рідної землі, Ростислав залишив високооплачувану роботу, розірвав контракт і за власний кошт повернувся в Україну. Він взяв із собою нашого сина, якого виховав справжнім патріотом, і вони разом стали на захист країни», – розповідає дружина.
А друг Микола згадує, що вже у перший день війни Ростислав зателефонував йому і повідомив, що повертається в Україну, але застряг на кордоні.
«Сказав: тут черга на 50 км, з ніг збивають… таке враження, що це на Польщу напали, а не на Україну, бо величезна кількість автомобілів з нашими прапорами їдуть у напрямку Польщі», – розповів Микола.
Син каже, що коли батько повернувся додому, то вони відразу ж пішли до військкомату. Спочатку приєдналися до роти охорони Очакова, але вже невдовзі потрапили у бойовий підрозділ, який воював на Херсонському, а згодом – на Запорізькому напрямку.
Ростислав проявив себе як надзвичайно мужній та відважний захисник. Завдяки його рішучим діям вдалося врятувати не одне життя, за що його було відзначено рідкісною нагородою – медаллю матроса Кішки.
«Наш підрозділ стояв на позиціях біля села Безіменне на Херсонщині. Там точилися запеклі бої, було гаряче. Але коли Рост зі своїми хлопцями до нас доєднався, мені стало спокійніше. Ми оцінили обстановку, грамотно розставили вогневі засоби і тиждень тримали позицію», – стверджує побратим Володимир.
За його словами, «Морячок» завжди оберігав своїх людей, усю небезпечну роботу намагався зробити сам. Здавалося, що він безсмертний і кулі його не візьмуть.
Понад два з половиною роки Ростислав гідно обороняв країну на найтяжчих ділянках фронту. Але 19 вересня 2024 року удача його оминула – чоловік отримав важке поранення, яке виявилося несумісним із життям.
«У нього була пробита аорта, у легенях багато крові, та він ще проповз пів кілометра до своїх позицій. Медики, які намагалися допомогти, розводили руками – як він міг взагалі дихати з такими пораненнями. Він ще встиг закурити цигарку…», – ділиться Наталія.
Рідні та друзі створили петицію до Президента України про присвоєння Ростиславу Хлистуну звання «Героя України». Вона набрала понад 25 тисяч голосів і нині перебуває на розгляді.
Вічна пам'ять та шана Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Наталія Хлистун
Новини з передової