Там, де ворог мінує двори й поля
Репортаж
18.11.2025 10:10
Укрінформ
Сапери 121 бригади вже два роки працюють на деокупованій Херсонщині, знешкоджуючи мінні пастки, що залишили росіяни
Інженерно-саперний підрозділ 121 окремої бригади ТрО ЗСУ несе службу на Херсонщині. Тут бійці не лише розміновують місцевість, а й мінують територію противника, проводять інженерну розвідку, перевіряють логістичні маршрути та знешкоджують мінні пастки, що залишили росіяни. Їхня робота дає змогу українським військам переміщуватися, а цивільним – залишатися в безпеці. До воїнів у розташування завітала кореспондентка Укрінформу.
НА ХЕРСОНЩИНІ РОСІЯНИ МІНУЮТЬ І ДОМІВКИ, І ПОЛЯ, І ДОРОГИ
З військовими зустрічаємося в одному зі сіл Херсонщини. Вони заклопотані: готують до вильоту дрон, перевіряють обладнання, а ще вивантажують з автівки щойно привезений реманент. Перед розмовою доводиться трохи почекати – робота кипить.
Молодший лейтенант Дмитро поміж справами розповідає, що основні бойові завдання підрозділу – мінування, інженерна розвідка, перевірка логістичних маршрутів у зоні бойових дій і розмінування як деокупованих територій, так і позицій наших військ.
Він пояснює, чим відрізняється інженерна розвідка від інших: це насамперед виявлення замінованих місць і прокладання безпечних маршрутів. «Ми дивимося, чи можливо там прокласти інші дороги, тропи, чи вони безпечні», – каже Дмитро.
На Херсонщині, додає він, небезпечно рухатися біля лісосмуг, тому інженерна розвідка часто супроводжується запитом аеророзвідки, складанням маршруту й подальшим розмінуванням. Так працюють над тим, щоб українські військові залишались неушкодженими.
– Є такі ситуації, що, наприклад, був маршрут і противник його замінував, а там на позиціях наші військовослужбовці, яких потрібно змінювати, ротації проводити. Для таких випадків ми забезпечуємо або розмінування, або, якщо це неможливо з якихось причин, прокладаємо новий маршрут. Це залежить від того, чи прострілюється те місце та якими типами боєприпасів заміноване. Там багато нюансів. Не один раз таке було, що під час розмінування, знищення інженерного боєприпасу, який противник поклав, одразу туди йде артобстріл.
Про способи розмінування у складних умовах Дмитро розповідає просто: якщо є можливість, застосовують інженерні боєприпаси, які скидають із повітря, – під час вибуху вони й очищують ділянку. Наприклад, на варіант завдавання ураження ворогу, поки ведемо розмову, є можливість і подивитися: бійці підрозділу саме кріплять боєприпас (скид) до дрона, який відправить його у потрібний квадрат на ворожій території. Поки що виліт тренувальний, з вихолощеним боєприпасом. Водночас роботу ведуть не лише безпосередньо проти ворога чи для нашої логістики, а й для місцевих жителів, каже військовий:
– Тут жахливі речі творяться, тому що це зона бойових дій. І противник не вибирає, що мінувати. Він мінує людям подвір'я, городи, дороги між полями, ми їздимо, розміновуємо. Люди тут живуть у селах, не хочуть виїжджати, домівки свої покидати. Але противнику байдуже, що він знищує, що він мінує.
«З ДОНЕЧЧИНОЮ НІЩО НЕ ПОРІВНЯЄТЬСЯ»
Після тренувального вильоту військові перевіряють, чи виконане завдання, і коментують, що все успішно: у потрібний квадрат умовно поцілили. Оскільки виліт не бойовий, це фіксують візуально. Після цього «допомагають» військовим маскувати дрон сіткою місцеві коти. Час наближається до вечері, тому їх зібралося навколо немало – визирають з усіх кутків. Бійці їх підгодовують, тож пухнасті точно знають, коли завітати. Частина з них – зовсім безхатня, а хтось хитрує і приходить із садиб неподалік. Тож поки ми з Дмитром заходимо у приміщення й сідаємо біля столу, розмовляємо про село.
Дмитро розповідає, що місцеві жителі теж допомагають військовим:
– Був випадок буквально днями, коли після дощів ми застрягли в полі. І фермер трактором заїхав туди, витягнув наші машини. Цю територію простежує ворог, і росіяни б доволі швидко зрозуміли, що ми застрягли, – були б наслідки.
Також боєць говорить, що, крім поточної роботи з розмінування полів, часто потрібно знешкоджувати FPV-дрони противника, які теж знаходять на полях, а також фермерські та інші будівлі.
Загалом таку роботу тут проводять з осені 2022 року, коли деокупували Херсонщину. Але Дмитро пояснює, що його підрозділ тут працює кілька років, крім цього, декілька разів були ротації на Донеччину:
– Там теж були замінування, розмінування. Але там прямі зіткнення були, стрілецькі бої. Нас прикривали стрілецькі роти. Загалом з Донеччиною ніщо не порівняється. Там ситуація змінювалася дуже швидко. Бувало, казали, що треба зайти за позиції метрів 100 вперед, там на фермі наші ще стоять. А ми коли збиралися заходити – то звідти вже не наші працювали. У нас дні йшли як хвилини. Не ділили вже – чи ніч, чи день. Часто між нами і позиціями ворога було 300–500 метрів. І ми метрів 100 від наших позицій відповзали і ставили мінне загородження.
Або, згадує Дмитро, бувало таке, що українські військові тільки виходили з позиції, а ворог у цей момент починав у наступ йти. У підрозділі є хлопці, які й самі потрапляли в оточення, й інших з оточення виводили. Також підрозділ зазнав втрат на Донеччині: двоє побратимів Дмитра вважають зниклими безвісти.
– Дуже сильний артобстріл був. Де простягалася лісосмуга – от її просто не стало. Викосили всю.
Також військовий пригадує свій перший вихід на завдання. Йти треба було близько п’яти кілометрів.
– У мене, крім іншого, бухта колючого дроту, це кілограмів 25–30. Я вже як звідти вийшов, глянув – у мене з ніг і рук кров біжить, все порізане, але ми поставили загородження і повернулися, – розповідає Дмитро.
РОСІЙСЬКІ БОЄПРИПАСИ – НЕБЕЗПЕКА І ДЛЯ ТИЛУ
Військовий зауважує, що ворог, на жаль, удосконалюється: почали з’являтися мінні пастки на дорогах Херсонщини – гранати кумулятивні чи навіть термобаричні. Тепер їх знаходять набагато далі, ніж раніше: буває, що навіть БПЛА переносять FPV-дрони, а ті, своєю чергою, доставляють вибухівку – тому небезпека від таких боєприпасів уже не лише фронтова реальність, а й загроза в доволі глибокому тилу.
Водночас сапери не можуть підходити до деяких боєприпасів, щоб знешкодити вручну, каже Дмитро:
– Часто це вибухові пристрої, які реагують на вібрацію, шум, кроки, зміну електромагнітного поля. Наприклад, пристрій дає можливість машині над ним проїхати і тільки тоді підривається, а нам змоги до нього підійти не дає – на відстані 10–15 метрів спрацьовує, тому може вбити особовий склад. До нього неможливо підійти, щоб розмінувати. А відпрацьовуєш з безпечної відстані – по тобі починає працювати артилерія чи FPV. Тому ми теж постійно вчимося.
ПОЛЯ ХЕРСОНЩИНИ РОЗМІНОВУВАЛИ НА КОЛІНАХ
Найскладнішими Дмитро вважає ті завдання, де ризик для людей найвищий. Тому головне, за його словами, – правила поводження з вибухівкою й техніка безпеки. «Саме з таких причин у нас тут втрат чи травмування не було», – додає він і каже, що навіть журнал техніки безпеки, над яким інколи підсміюються, – сувора необхідність. Тут цікавлюся, чи цей строгий підхід до роботи набутий уже в армії. Дмитро відповідає, що хоч служба і має свої порядки, але він звик до тієї ж техніки безпеки ще на попередній роботі – на шахті, де й працював інженером до початку повномасштабного вторгнення Росії. Тому все, що знав і вмів, застосовує і тут. «Будь-де основне – це правила поводження з вибухівкою. Це святе», – каже Дмитро.
Є визначеною і тривалість роботи, говорить військовий:
– Оптимальний час – чотири години. Виходять шестеро людей, трійками. І якщо довго сапер працює над розмінуванням, то його дії після двох годин можуть перетворитися на махання міношукачем, просто тому, що вже такої уваги не буде, як напочатку. Це я по собі знаю – дуже монотонно. Та й ти ж не просто йдеш. Бронежилет, обладнання, кілочки, якими заміновані місця позначаємо. Коли поля в бур’янах розміновували, на колінах їх проходили, бо не видно нічого. Одне з таких полів неподалік було все засіяне мінами ПФМ-1 – «пелюстками». Тому треба відпочити; тоді саперів змінює наступна група. Це теж техніка безпеки.
На запитання про вид роботи, який не надихає, Дмитро такою називає «паперову» й уточнює, що віддає перевагу діям у полі.
Й одразу з натхненням згадує нещодавню успішну роботу: запросили аеророзвідку, перевірили, чи тільки ворог у будинку, звідки спостерігали атаки, і тепер готуються залишати там «сюрпризи».
– Виліт уже був бойовий. Хлопці відпрацювали на всі 100 відсотків. Тепер працюємо над боєприпасами і плануємо завдавати ураження за допомогою БПЛА, – говорить воїн.
Дмитро каже, що цінує складні завдання, і додає, що кожен із бійців підрозділу охоче їх бере на себе; багато саперів уже навчилися літати дронами й виконують різні завдання.
Боєць зазначає, що підрозділу тепер не вистачає тільки людей: «Є багато засобів: і наземні роботизовані комплекси, і БПЛА. Але потрібні люди. Інженерної справи навчимо, навіть якщо раніше ніколи такого не робив».
У розмові про майбутнє Дмитро ділиться мріями про перемогу і своїми, буденними, але теж важливими бажаннями: «Хочу просто тихе місце, де буде якомога менше людей. І виспатися».
Мирослава Липа, Кропивницький
Фото авторки й ті, що надала 121 окрема бригада ТрО ЗСУ
Новини з передової